Фінальний, п’ятий епізод «Зв’язкових свободи» — про нас із вами сьогодні. Ми спробували укласти в нього останні насичені чверть століття української історії — від справи істориків у 2010-му до сучасних свідчень з тимчасово окупованих регіонів.

Яка була роль комунікацій у Революції гідності?

Чому Майдан спрацював і люди повірили, що варто ризикнути?

І чому тоталітарна влада так боїться вільної комунікації і свободи слова?

ХХІ століття приносить нам буквально комунікаційний бум, та в українську історію втручається війна і російська агресія — кібератаки, дезінформація, постійні спроби поламати людські зв’язки.

У цьому випуску ми розповімо, як виникали перші телефонні лінії допомоги переселенцям у 2014, як радіо було єдиним джерелом українського голосу у окупації 2022 року, і що мотивує людей на ТОТ досі документувати і свідчити.

Цей епізод — про ціну інформації під час війни, про те, як легко втратити безпеку в месенджері, і як складно не втратити контакт з найважливішими. Дякуємо: Музей Революції Гідності Цифровий архів Майдану Надія Баловсяк Олена Гусейнова Ольга Муха

У листопаді 1989 року в Умані ніхто не очікував побачити на радянській демонстрації жовтоблакитні прапори. Ніхто, крім малої групки однодумців навколо Богдана та Тетяни Чорномазів, чия квартира перетворилася на медіацентр опору – редакцію самвидаву і простір громадянської просвіти.

Україна вибухає подіями: живий Ланцюг Злуки, масові мітинги, перший “майдан” незалежної України — Революція на граніті. Народжується новий інформаційний світ: незалежні медіа, перші корпункти міжнародних ЗМІ в Києві, а згодом — український інтернет під доменом .ua. – та спроби спецслужб узяти мережу під контроль.

Випробовуються перші онлайн-системи на виборах. Цензура трансформується в тиск, погрози й убивства журналістів. Помаранчева революція стає випробуванням для суспільства, медіа, і технологій.

У цьому епізоді ви почуєте голоси Тетяни Чорномаз, Надії Тульчинської, Тетяни Долінської, Ярини Скуратівської, Святослава Васильчука, Елліни Шнурко-Табакової та інших.

Наш четвертий епізод — про те, як самвидав виріс у незалежні медіа, а влада зрозуміла: неконтрольована інформація може стати силою, здатною збирати майдани.

У епізоді використані матеріали:

Проєкту «Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України»

Дякуємо:

Житомирській публічній бібліотеці-філіалу №3

Олексі Балюрі

У третьому епізоді “Зв’язкових свободи” – Україна 1980-х. На тісних радянських кухнях розростається шепіт опору, що згодом вихлюпнеться на вулиці мітингами і публічними акціями по всій Україні.

Напередодні Олімпіади під прицілом КДБ опиняються усі інакодумці, і серед них – Ольга Гейко. Її зброя – листи, спілкування з правозахисниками, і незгода мовчати, коли режим засуджує друзів. Та її саму засудять двічі.

Чорнобильська аварія, на думку багатьох, стала переламним моментом у руйнуванні радянської імперії. Як люди дізнавалися про Чорнобиль? Про що говорили на травневому параді 1986 року в Києві? Чому були знищені усі фотографії мітингу Українського культурологічного клубу з нагоди других роковин аварії на ЧАЕС?

У цьому епізоді звучать історії Ольги Гейко, Надії Світличної, Аліка Олісевича, Олександра Ткачука та інших. Київські та львівські перші самоорганізовані мітинги, публічні диспути та просвітницькі лекції. Листи за кордон, міжнародний рух гіпі, натхнення польською “Солідарністю”.

Це історія про те, як пізнання культури та історії змушує людей кинути виклик системі – навіть якщо її падіння все ще видається нездійсненним.

Дякуємо:

Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія терору" (запис Аліка Олісевича)

Бібліотека імені Євгена Кравченка для юнацтва (місце запису Ольги Гейко)

Музей шістдесятництва (місце запису Ткачука)